кохання

І ненависть болісна і ніжність. І ненависть і ніжність - той самий запал Сліпих, з нічого виниклих сил, Порожня тягар, тяжка забава, Неструнке зібрання струнких форм, Холодний жар, смертельне здоров'я, Безсонний сон, який глибший за сон. Ось яка, і гірше льоду і каменю, Моя любов, яка тяжка мені. Ти не смієшся?

Цікаво: де те кохання, якого так багато? Те кохання, яке є в кожному кадрі старих чорно-білих фільмів... Ось, ну те саме кохання, яке жене кудись самотніх ковбоїв, те кохання, яке змушує так часто і довго курити героїв французьких та італійських кінокартин, та кохання, яка відчувається в кожній із сімнадцяти миттєвостей ну тієї самої весни... Де вона? І чи є вона тут? І чи є вонатобі в цьому місті? Але іноді, коли купуєш пляшку пива в нічному кіоску або випиваєш другу чи третю чарку чогось у прокуреному барі, ти раптом відчуєш себе героєм якогось старого і, звичайно ж, звичайно ж, улюбленого кіно. І тобі здасться, що на тобі гарний довгий, білий плащ і гарний капелюх. Що все це, ну, тобто все ось це, що відбувається з тобою — це не що інше, як початок прекрасної дружби. Дружби з цим дивним часом, коли ти живеш. Дружби без кохання.

Коли ти втрачаєш кохану людину, наберися сміливості і відпусти її...

Думай, не головою, а руками! Думай, не головою, а руками! Обставин не перемов. Адже недаремно і кров і любов, Адже недарма і кров і любов Рифмували поети століттями. Чи може, писалися вірші дурнями, Чи наша любов недостойна віршів?

Не спокушай мене, Федоре, бо неприборканий я в своїх бажаннях. Як почну добро робити ліворуч, користь наносити та ласкам піддавати, всі сили на любов витрачу!

Що робити? Моє серце розривається від кохання. Я люблю всіх: маму, тата, Пилипа Кіркорова, депутата Митрофанова, солдатиків у чечні, карбонат люблю і Сашка.

Переможці та закохані не хворіють.

... коханці опинилися в безлюдному світі, єдиною і вічною реальністю в ньому було кохання.

Спочатку – бажання. Потім - пристрасть. Потім – підозра. Ревнощі, гнів, зрада. Коли любов продається, не може бути довіри, без довіри не може бути кохання. Ревнощі. Так, ревнощі! Вона зведе тебе з розуму!

І серед ночі, коли і будинок, і сад, і степ спали в мовчанні, раптом чітко і ясно дивилися сумні, спокійні очі, і гостра туга впивалася в серце ; він сідав на ліжку і починав боротися, бо хотів життя, а не туги, і спогадів, і смутку.