людина

— Знаєш, Джордже, мені завжди здавалося, що наше майбутнє не буде пов'язане зі світом академічних досягнень. — Фред, я думаю так само.

Кажуть, що невміння прийняти втрату – це одна з форм безумства. Напевно, це так, але іноді це єдиний спосіб вижити.

Якою б гарною не була дитина, кожна мати мріє про той момент, коли вона засне.

Смерть — нормальна річ, не розумію, чому всі так від неї сахаються. Кожному доводиться мати справу з нею. Майже всі люди хоч когось та втрачали, але чомусь не говорять про це.

Та забий на те, що думають інші. Це нічого не змінить у твоєму житті. Набагато важливіше, що ти розібрався сам із собою.

Звичайні люди — тобто близнюки — шукають родинні душі, закохуються, одружуються. Страждаючи від своєї незавершеності, вони намагаються скласти пару з кимось.

В історії ніколи так не буває, ось задумали, і одразу все вийшло.

- Вам дати мою візитку? - Ні, не треба! Я детектив, я вас сам знайду! -? — Жартую, звісно, ​​давайте.

Філософ знаходить порятунок від нудьги в промовистому монолозі, нервова дама знаходить втіху в сльозах, а обрюзглий мешканець східних штатів читає нотації жіночої половини свого сімейства з приводу рахунків модистки.

Єдина користь від краватки в тому, що можна прийти додому і зняти її та отримати відчуття, ніби ми вільні від чогось, самі не знаючи від чого.