мислення

Я люблю ці снігові гори на краю світової порожнечі. Я люблю ці сині погляди, Де, як світло, ти відбиваєшся.

Тієї ночі ми з ним віддалися безрозсудному сексу, як підлітки. У тому сенсі, що він не знав, що робити, а я нічого не сказала.

Квітці, яку ти любиш, ніщо не загрожує...

Незнайомі — це ті, кого любиш нижче за пояс. Рідні — це значно вище, найвище...

Ешлі, вам давно треба було сказати, що ви любите Меллі, а не дражнити мене міркуваннями про честь. Вам знадобилися роки, щоб зрозуміти це? Я значу вам не більше, ніж Белль для Батлера. Я любила образ, який сама собі... сама собі намалювала... А ви мені байдужі. Як це могло статися? Тепер не важливо...

Сьогодні я геній!

У мене є теорія щодо слів. Існує тисяча способів сказати "передай мені сіль". Це може означати "у мене недосолена їжа" або "я люблю тебе". А може "я дуже на тебе злий" - цей список можна довго продовжувати. Слова - це маленькі бомби, в яких маса енергії.

З близького лісу й справді долинало вовче виття. Здалеку він здавався гарним, як пісня самого місячного світла, але Зимобор уявляв собі, яким жахом він наповнює, якщо зустрічаєш ніч посеред лісу і знаєш, що тут є ще дехто небезпечніший і голодніший, ніж ти сам.

Тут сторона голодна, народ живе день у день, що урве, тим і ситий. Потопаючий, кажуть, хапається за соломинку; а голодуючий за те, що погано лежить.

Ти маєш любити музику більше ніж їжу, більше ніж життя, більше ніж самого себе.