пам'ять

— Вибач, але так зі мною постійно — насилу згадую обличчя. — Прагнеш забути минуле. Ось що таке. Мабуть, підсвідомо. — Може, й так, — погодився я. Мабуть так воно і є.

Це ностальгія: дізнатися, що події минулого, які не здавалися щасливими, насправді були щасливими.

Поети потрібні майбутнім поколінням, які ставлять їм пам'ятники та переносять їхній порох у пантеони. Сучасники ж бавляться тим, що цькують і переслідують великих мрійників.

Саме любов нас повністю пожвавлює, всі почуття загострюються, всі емоції посилюються, щоденна реальність руйнується, і ми з вами ширяємо в хмарах. Вона може тривати хвилину, годину, півдня, але це не применшує її значення, тому що залишається спогад, який ми будемо зберігати до кінця життя.

Це найтепліші спогади — ялинка, що світиться, ліани мішури по дому, хлопавки з сюрпризами, шоколадні цукерки в золотій фользі і хвилююче очікування чудес, подарунків.

Це просто шпигунсько—кримінальний трилер, уже готовий, сідай та пиши! За законами цього жанру всі темні сили мають бути рано чи пізно переможені. Інакше це вже не трилер, а Кафка. Потрібно тільки пам'ятати, що моя чорна смуга абсурдна.

Пам'ятаєш як раніше? Ми завжди говорили правду... А знаєш, чому всі бояться казати правду? Люди завжди знають, у чому вона, хоч би скільки вони намагалися заперечувати. Всі довкола знають про себе правду! Просто їм набагато зручніше брехати.

— Ти нізащо не вгадаєш: я з Бо. Пам'ятаєш його? — Звичайно. Така здоровенна фізіономія.

Ніхто в цю вічну пам'ять уже не вкладав почуттів.

Про що сумувати? Клянусь диханням, є в житті два незначні дні: день, що став мені спогадом, і не настав для мене.