пам'ять

— Я думала, можу почати з чистого аркуша, але виявилося, що коледж — та ж школа, тільки підручники дорожчі. Немає ніякого нового початку, не важливо, куди я йду, що роблю, минуле слідує за мною по п'ятах.

Я точно пам'ятаю: ти спитав, чи не з Марса я, бо дупа у мене явно не з цієї планети.

— Пам'ятаєте, ми мали урок про Моцарта? — Так. — І ви сказали, що він був музичним генієм. — Він був талановитий. — Точно. І в мене є такий самий. Він живе під моїм ліжком.

Вона була молода, не старша дев'ятнадцяти років, але на обличчі її застигла печатка вічності, що тривожить пам'ять, немов у її гнучкому тілі мешкала давня як світ, невмираюча душа ; тьма часів дивилася з цих очей, вони так довго споглядали життя, що стали байдужі до неї.

Жив і був Самотній Вандал. Як і ми, Він любив і страждав. Як і ми, Він часом голодував. І чогось хорошого чекав – Не дочекався. Не витримав. Здав. І одного разу влаштував скандал. І за це Знову постраждав — Так, Що Богу і душу віддав... Але не пам'ятає ніхто, Як він жив і страждав; Пам'ятають тільки Що був він – вандал… Може, нам він урок дав? Шкода, урок цей задарма зник...

Необхідно пам'ятати, що насильство є невід'ємною частиною повсякденного життя. Насильства багато показують на телебаченні. Не можна вдавати, що його не існує.

Ви ніколи не дізнаєтесь про цінність моменту, поки він не стане спогадом.

Ми – власні могильники; ми живемо між надгробками тих, ким ми колись були. Будучи в доброму здоров'ї, ми щодня святкуємо День Мертвих, в процесі якого дякуємо за прожиті життя. А будучи в депресії, ми страждаємо і сумуємо, і хочемо перетворити минуле на сьогодення.

Пам'ять все на свій лад переінакшує. Помножує на два, на три, а то й на чотири.

Якщо пам'ятаєш, головною скаргою Ешлі було те, що я маніакально—педатичний зануда. На що я відповів, що це три різні скарги.