переживання

Воістину сильні чоловіки та жінки часто бувають самотні, бо від них віє холодом.

От би хто винайшов таблетки чи свічки від сумнівів. Уяви, Амбросіо, як було б чудово: прийняв, запив водою або засунув у дупу — і готово: вірю!

—...Той жук повз і через скелі, і повітрям, і під водою, але жахливо повільно... Що я з ним тільки не робив! Навіть кинув у доменну піч. Жука вплавило в брусок, а він навіть лап не обпалив! Маю сумнів, що він взагалі здогадувався про існування печі. Просто повз собі та повз. Закінчилося тим, що я забув його у своєму сейфі. За місяць він проповз через чотири сантиметри сталі і кудись зник. —...Ваш жук був... як тривимірна муха, яка біжить плоскою двомірною картиною. Ось вона біжить ця муха, пробігає вогонь, воду, атомний вибух, сонце і нічого не може її зупинити. Муха навіть не помічає їх, бо мухи не цікавляться картинами.

Я відчував таку відчайдушну самотність, що хотів було накласти на себе руки. Утримала мене думка, що моя смерть не засмутить нікого, нікого на світі і в смерті я виявлюся ще самотнішим, ніж у житті.

Минуле може вдарити — якщо ми цього хочемо. І ми можемо звикнути до болю, навіть полюбити його.

Червона сукня, шпильки, найсумніша дівчина з келихом мартіні.

— Я боялася, що ти подумаєш, що я погана мати… — Мила, ти холоднокровна, накачана силіконом безжальна вбивця. І я сумніваюся, що ти на сто відсотків людина, але ти приголомшлива мама.

Коли довго дивишся на море, починаєш сумувати за людьми, а коли довго дивишся на людей – морем.

У світі все взаємопов'язане і ми частина цього круговороту. А тому в Світовому Древі ніде не може бути гілки, що самотньо стирчить: десь і вона пов'язана з якоюсь іншою гілкою. Коли відчуваєш це єднання зі світом, живеш у гармонії з природою, всі проблеми йдуть.

- Давай я сумки понесу! - Ні! - Ти ж жінка! - Я жінка! А ти - мати!