переживання

У неї телефон не для того, щоб з нею можна було зв'язатися, а щоб він лежав у сумочці, дзвонив, а вона його не чула.

Самотня примара, він сповіщає правду, яку ніхто ніколи не розчує. Але поки він каже її, щось у світі не перерветься. Не тим, що змусиш себе почути, а тим, що залишився нормальним, ти зберігаєш спадщину людини.

Зі мною... по-різному — я самотня. Я втомлена. Я сумна. Я весела. Я щаслива. Я нещасна. Зі мною щодня по -різному. Але, я сподіваюся, "зі мною все гаразд" - це теж про мене.

Діти не визнають болю. Вони хочуть жити у шоколадному світі. У вигаданому світі утопії, як Пітер Пен. Але синдром Пітера Пена - це психічне захворювання людей, які не хочуть розлучатися з дитинством. Таких людей поміщають до лікарні. Тому що сенс всесвіту і траєкторії душ полягає не в тому, щоб залишатися дитиною, а в тому, щоб дорослішати... А бути дорослим означає приймати темні сторони світу і себе теж.

— Любий Господи, нехай я буду, як мій брат. Нехай я не поганий. Я не хочу бути поганим. Зроби, щоб усі мене любили, і я дам тобі все, що хочеш, а якщо не знайдеться в мене, то обов'язково добуду. Я не хочу бути поганим. Не хочу бути самотнім. Прошу тебе. Амінь.

Не важливо, скільки нам років, нам завжди потрібне місце, яке можна назвати будинком, тому що без людей, яких ти любиш найбільше, ти все одно почуватимешся самотнім. (Скільки б нам не було років, нам потрібне місце, яке називається« дім», тому що без тих, кого ви любите, ви почуватиметеся самотньо в цьому світі.)

Яке зло ми добротою творимо! З мене і власної туги досить, А ти долею робиш мені боляче. Моїми клопотами про мене Мій смуток ти розтрощив подвійно. Що є кохання? Безумство від чаду. Гра вогнем, що веде до пожежі. Зайнялося море сліз, Роздум - заради необдуманості, Змішання отрути і протиотрути. Прощавай, друже.

А діти, як відомо, не знають, що творять. Діти навіть не усвідомлюють, що завдають комусь болю. Вони не мають співчуття. Розумієш?

Самотність - нормальний стан людини. Навчися миритися з ним. Його непомітна дія будує храм твоєї душі.

Всі, кому ти довіряєш, все, на кого, тобі здається, можна покластися, зрештою зраджують тебе. Коли у людей з'являється своє життя, вони починають брехати, потай, потім змінюються і зникають. Хтось за новою особою чи особистістю, хтось у сумному ранковому тумані, за скелею на березі океану.