правда

- Сифіліс. У вас у всіх сифіліс. — Він застудився, та й годі. — Ні, вам потрібне лікування, інтенсивне лікування тут, у лікарні, зараз. — Та в мене турбот повний рота. Може, дасте нам чогось? — Я можу дати вам лопату, щоб ви викопали три маленькі могили.

На спустошеній зливою вулиці ніхто не став свідком його поразки.

«Випадок» і«доля» — це лише порожні слова: завзята розсудливість — ось доля людини.

У суфіксах — ан, — ян, що утворюють іменники прикметників, пишеться одне«н»... Та що ж це за правила такі, де на кожне правило купа винятків?! Ось чому всі прикметники пишуться з одного«н», а«олов'яний»,«скляний»,«дерев'яний» із двома? У них що, блат у Міністерстві освіти?

Жінки, які мали значення в моєму житті, знали моє минуле.

— Ви не мали рації. — Чому люди кажуть це із таким задоволенням? Це дуже ранить, чи знаєш.

Я дуже намагалася позбутися звички постійно плакати. Якось увечері, в черговий раз згорнувшись калачиком на дивані в кутку, в черговій істериці після чергового раунду похмурих роздумів, я запитала себе: "Поглянь на себе, Ліз, чи можеш ти змінити хоч щось?" І зробила єдине, на що була здатна: встала і, не припиняючи плакати, почала балансувати на одній нозі посеред кімнати. Мені хотілося довести собі, що я все ще хоч трохи контролюю ситуацію: нехай мені не під силу зупинити сльози та похмурий внутрішній діалог, я принаймні можу битися в істериці, стоячи на одній нозі. Хоч щось спершу.

Книги мають писати письменники, мислителі чи пліткарі.

Спогади — ось чому ми старіємо. Секрет вічної юності - в умінні забувати.

Бути жінкою для Сабіни – доля, яку вона не обирала. А те, чого ми не обираємо, не можна вважати ні нашою заслугою, ні нашим невезінням.