правда

- Він досі любить тебе. - Це хвороба.

Я не можу бути тим, ким мене хочуть бачити інші, не можу бути тим, ким вона хоче мене бачити...

Я ілюзій не маю. Я ріс маленьким потворним гаденем. Злим, а ще зле пам'ятним, підлим. Але розумним. Я читав та спостерігав, читав та спостерігав. І все, що прочитував або бачив, брав до уваги.

Я ненавиджу обивательщину набагато більше, ніж гріх.

Не знаю, хто винайшов підбори, але всі жінки світу дуже багатьом йому завдячують.

— Це справжня зброя? - Так. Це справжня кам'яна сіль. І справжні фальшиві посвідчення.

Не личить добрих людей ображати, Не личить, як хижак у пустелі, гарчати. Не розумно похвалятися здобутим багатством, Не личить за звання себе шанувати.

Ті, хто починає новий день із зустрічі з морем, не можуть бути злими чи нещасними. І яке це море — літнє чи зимове — не має значення. Коли бачиш, як прокидається сонце, як м'яко потягується вода, щурячись від перших променів, розумієш, що зовсім не важливо, на чому спати, що в тебе є і куди потрібно поспішати після того, як прокинешся. Головне - дочекатися ранку, щоб розплющити очі і обійняти поглядом море.

— Зараз вгадаю, чи приїхали за антикваріатом? - Як ви здогадались? - По очах бачу. Ну що, одне двоспальне ліжко? - Що? Ні, ні, ні, що ви! Дві окремі. Ми брати.

Мені подобається у щось вірити.