Книга / твір

Фальстаф: — Ну, ти, велетню, що сказав лікар про мою сечу? Паж: — Лікар сказав, що сеча сама по собі хороша, але що хворий, від якого вона взята, може бути дуже поганий.

Я хочу хоч з однією людиною про все говорити як із собою.

Ось людина, яку всі стали б зневажати. А тим часом з них усіх він один, на мою думку, не смішний. Може, тому, що він думає не лише про себе?

Знання - це найбільший дар життя. Якщо ти маєш знання, значить, ти щасливий, ти вільний.

Хіба не дивно, що ця країна все ще функціонує, незважаючи на те, що люди постійно халтурять?

Кажуть, некроманти не вміють жартувати. Неправда. Просто не всі можуть зрозуміти наші жарти.

Якщо людина, змучена жорстокою душевною бурею, судомно опираючись натиску несподіваних лих, не знаючи, чи жива вона чи мертва, все ж таки здатна з дбайливою турботливістю ставитися до улюбленої істоти — це вірна ознака істинно прекрасного серця.

- Далеко-далеко за сосновим бором є маленький садок. Там густа і висока трава, там великі, білі зірки болиголова, і всю ніч співає соловей, а зверху дивиться холодний кришталевий місяць, і тисове дерево простягає свої велетенські руки над сплячими. — Ви кажете про Саду Смерті? - Так, Смерті. Смерть має бути прекрасною. Лежати в м'якій темній землі, щоб над головою гойдалися трави, і слухати мовчання! Не знати ні вчора, ні завтра. Забути час, пробачити життя, пізнати спокій. У твоїх силах допомогти мені. Тобі легко відчинити ворота Смерті, бо з тобою Любов, а Любов сильніша за Смерть.

Як мало ми можемо сказати про жінок, коли щасливі. І як багато, коли нещасні.

У мій город полетів не просто камінь, а якась неотесана брила з епохи палеоліту.