Книга / твір

Як всякий пережитий досвід, який накладає свій відбиток на нас до кінця днів, я виявив себе розірваним зсередини, випотрошеним і четвертуваним. Це було результатом того, ким я був у житті і навіть більше: ким я був, коли співав і гасив овочі для своєї сім'ї та друзів у неділю; ким я був, коли прокидався холодними ночами і нічого не хотів так сильно, як теплий светр, дістатися до письмового столу і написати про людину, кого, як я знаю, ніхто не знає, але яка насправді була мною; ким я був, коли бажав бути голим поруч з іншим голим тілом, або коли я жадав виявитися єдиним у світі; ким я був, коли відчував кожну частинку свого тіла в нескінченності один від одного, і кожна частинка при цьому присягалася, що все ще належить мені.

Чи бачили його в той момент? Хоч би оком моргнув. А ось я... я тільки мріяти можу про такий вираз обличчя, щоб повна байдужість і нуль емоцій.

Батьки, - сказав Гаррі, - не повинні кидати дітей, якщо... якщо їх не примушують.

З якого віку починаєш прокидатися втомленим?

… зараз я знаю, що наш світ не більш постійний, ніж хвиля, що здіймається над океаном. Якими б вони не були, але свої перемоги та поразки ми маємо пережити, бо дуже скоро підніметься нова хвиля, але це буде вже нова історія…

Все існує, доки хтось про це пам'ятає.

У мене таке відчуття, ніби мене випатрали. Вражаюче, що здатні зробити з тобою слова, вони можуть розірвати твої нутрощі на шматки. "Слово не палиця, кісток не поламає" - що за безглузде прислів'я!

Голос з минулого, він нагадує про знайомі дотики, тепле дихання у твого вуха, про пристрасть, що вражає, як удар блискавки. Хто з нас встоїть, почувши цей голос о третій ранку? А може, згадаєш про цей заклик, коли прокинешся опівночі, розбуджений чиїмось плачем, і виявиться, що ти плачеш сам, сльози ллються по твоїх щоках, а ти навіть не помітив, що вночі тобі наснився поганий сон.

Він дивився ніби заворожений на уламки, що завалили вхід до сусідньої печери. Там з-під купи каменю, вбираючись у землю, біг струмок крові. І все більше нічого не видно... Хтось програв поєдинок.

... чоловіки можуть думати, що дружина, домашній затишок, усмішка означають менше, ніж ремесло, небезпека, радість мисливця або контрабандиста, яку дарує часом нічний політ, можуть залишати опівночі будинок з поблажливою усмішкою - сильний чоловік залишає вдома слабку жінку, але вони помиляються, лише слабка жінка допомагає чоловікові врятуватися. Домашнє щастя, яким часто нехтують як зайвою розкішшю, в згубну хвилину, коли смерть розставляє все по місцях, стає головною цінністю, пробуджуючи глибинну необхідність жити. Але обов'язково бути авіатором, щоб мати таке щастя і не помічати його. Щастя, яке ви даруєте, ваші близькі, швидше за все, не відчувають повною мірою, воно непомітне, тому що увійшло до звички, стало буденністю, але й не помічене, воно існує.