Книга / твір

Але тільки-но зник брудний сніг з тротуарів і мостових, щойно потягло в кватирки гнилуватим неспокійним вітром весни, Маргарита Миколаївна затужила дужче, ніж узимку. Вона плакала часто потай довгим і гірким плачем. Вона не знала, кого вона любить: живого чи мертвого? І чим далі йшли відчайдушні дні, тим частіше, і особливо в сутінки, їй приходила думка, що вона пов'язана з мертвим. Треба було або забути його, або померти. Адже не можна ж жити таке життя. Не можна! Забути його, чого б не варто — забути! Але він не забувається, ось гореу чому.

Того, чого не маєш – не втратити, що маєш – не вберегти.

Без талановитого читача художня література мертва.

Честолюбство - пустушка, обман зору. Нам вселяють, що щастя нерозривно пов'язане з володінням все більш модними речами. Нас хочуть віддалити від нашої справжньої людської природи, щоб завадити нам бунтувати проти всіх несправедливостей, які вершить суспільство. Ось з нас і роблять всього лише споживачів, здатних тільки гнатися за мріями про речі.

... тільки хто мошний замість клинка воює, у того колись мошну і відберуть.

У розлуці людина найбільше бояться і все їй завдає біль.

Вона відчувала непереборне бажання сказати йому, наче найбанальніша з усіх жінок: Не відпускай мене, тримай мене біля себе, укрий мене, зроби мене своєю рабинею, будь сильним! Але це були слова, які вона не могла і не вміла вимовити. Випустивши його з обіймів, вона тільки й сказала: — Я дуже рада, що я з тобою. — Це було найбільше, що вона вміла сказати за її стриманої вдачі.

У вас все через дупу, досі не зрозумію, через чию саме, і з якого боку розташований вихід із неї.

Подібно до пам'яті, поїзд діє в обох напрямках. За лічені години він здатний повернути тобі все, що ти багато років тому залишив.

Вночі, коли ти дивитимешся на небо, ти побачиш мою зірку, ту, на якій я живу, на якій я сміюся. І ти почуєш, що всі зірки сміються. У тебе будуть зірки, які вміють сміятися!