Книга / твір

Слава — це пишне слово і величезний тягар, настільки важкий і незручний для того, кого світ нагородив їм, що справжній артист часто хотів би звільнитися від цієї ноші. Але горе йому, якщо в той момент, коли він буде вже не в змозі нести її, він під час не скине з плечей вантаж, що став непосильним, і не втече в тінь! Горе йому, бо він буде цим же тягарем неминуче розчавлений.

І жодні пігулки тут не допоможуть. Єдине, що у таких випадках допомагає, це час. Зламана душа має зростатися, як зростаються зламані кістки.

Три речі прояснилися остаточно. По-перше, Едвард вампір. По-друге, він хоче спробувати мою кров, хоч і бореться з цим бажанням. А по-третє, я остаточно і безповоротно закохалася в нього.

Бувають погляди, з яких відразу ж випливає, що за ними буде.

Зі зменшенням числа очевидців стає дедалі менше доказів твого життя, а тому й менше впевненості в тому, хто ти є і ким був.

Зрозуміло, я любив тебе... і я знав, що це знову повториться... те, що коли я люблю, я завдаю непоправної шкоди. Я не підходить для кохання людина... я ніколи не любив, не завдаючи шкоди.

Позаростали стежки-доріжки, Де проходили милі ніжки, Позаростали мохом, травою, Де ми гуляли, милий, з тобою.

Дивними людьми тримається світ, його історія, його культура. Дивні люди зустрічаються не часто, але все-таки зустрічаються, і від спілкування з ними, від їхньої присутності в нашому житті хочеться жити, робити, вірити, витрачати себе повніше і доцільніше.

Слова лише заважають розуміти одне одного.

... не слухайте нікого, окрім вашого серця! Живіть так, як воно вам підкаже. Люди нічого не знають, нічого не можуть сказати вірного... не слухайте їх! (...) Життя суворе... вона хоче, щоб усі люди підкорялися її вимогам, тільки дуже сильні можуть безкарно чинити опір їй... Та й чи можуть?