Книга / твір

— Отрутою не забув посипати? — Забув, додай до смаку!

Ніж — це найпростіша, але й найнадійніша у світі зброя. Він не дає осічок, і в ньому не закінчуються патрони. Щоправда, і від свого власника ніж вимагає деяких навичок.

У мене є пара величезних шаф і скриньок, набитих почуттями до тебе. Але вони замикаються на ключ і цей ключ у мене в кишені.

Це був страх перед щастям, який можна помітити лише на обличчях тих, хто, втративши колишню обережність, раптом закохався раптово та необачно.

Бути друзями не означає бути схожими один на одного.

Найглибші серцеві рани краще заростають наодинці. Будь-який друг, будь-яка близька людина лише здатна наклеїти на них шматок лейкопластиру, не більше.

Ми — цивілізація хлопчиків-жартівників. Ми кричимо, що на череду напали вовки. А вовків немає і близько. Це драма-голіки. Це спокій-фоби.

Життя не костюм, його не можна перекроїти і пошити заново, але й шкодувати про минуле теж не варто, інакше старість перетвориться на суцільний зубний скрегіт від жалю.

Світ жорстокий, казав мені мій тато, коли я, ще хлопцем, скаржився на несправедливість. Ти не можеш допомогти всім. Тому бережи і захищай тих, хто поряд. А решті просто сам не роби поганого. По можливості.

Сонце мені світить у спину, а попереду дорога: Я йду з дому туди, де темрява. Я знаю надто багато, щоб повірити в Бога, Я знаю надто мало, щоб повернути назад.