Серіал

- Але сьогодні доктор Келсо сказав нам, що... - Тихо, тихо, тихо... Я не хочу чути ні про що, що вимовив цей чоловік, крім, звичайно:«О Боже мій! Я вмираю! Я рухаюсь до світла! Ой, світло! Що це? Якась помилка! Я ж у пеклі! Привіт Гітлер! Привіт, Муссоліні! Ой, капітане Кенгуру! Як дивно! Що він тут робить?

- Все, Шерлок! Готовишся працювати — подзвони. Я виводжу Мері додому. - Що що? — Мері веде мене додому. - Ось так краще.

Якби емоції змушували нас поводитися раціонально, вони б не були емоціями.

Любов прекрасне почуття.

Я прокляв все, до чого торкаюся. Ніхто не вип'є воду, яку я пив. Навіть якщо помиратиме від голоду, не з'їсть хліба, що я їм. Коли виходжу на ринок, хулігани плюють на землю. Діти тікають, матерям стає страшно. Мене навіть не поховають разом із іншими підданими — у нас свій цвинтар. Навіть імен не напишуть на чорних надгробних каменях, щоб не проклинали ці імена. Як коваль кує підкови, як він змахує своїм молотом, також і я забираю чужі душі, жодного разу не забарившись, не дивлячись на чужі сльози, тому що я знаю, що у кожного в житті є свої обов'язки. І це моя. Я – кат. Наш Повелитель це тінь Бога на Землі. Він винесевирок, а я стану його ангелом смерті і виконаю його. До сьогодні я відрубав сотні голів, кидав петлю на шию. Бачив очі, що плакали і благали. Хто він, який скоїв злочин, грішний чи ні, не знаю. Але отримавши наказ, вирушаючи за життям, я благаю тільки про одне: Боже, благаю тебе! Аби ця людина не була невинна...

Школа. Замкнутий світ, що поєднує в собі все найкраще від федерального трудового табору та птахоферми третього світу. Просто диво, що я вийшов, нікого не вбивши.

Дивитись - не означає бачити, мертва дівчинка. Зір, справжній зір - ось суть фехтування.

Чим яскравіша зірка, тим швидше вона згоряє.

У світі нема справедливості. Ми самі віримо її.

Жаль приходять у всіх формах та розмірах. Деякі малі, як ми робимо щось погане з кращих спонукань. Деякі більше, як ми підводимо друга. Деякі з нас уникають болю жалю, роблячи правильний вибір. Деякі з нас не мають часу на жаль, тому що ми дивимося в майбутнє. Іноді нам доводиться боротися з наслідками минулого, а іноді ми ховаємо наше співчуття за обіцянкою змінити своє життя. Але найбільше ми шкодуємо не про те, що зробили, а про речі, які не зробили. Про слова, що ми не сказали, які могли врятувати когось дорогого нам. Особливо коли ми бачимо темну бурю, що згущується над їхніми головами.