час

Помчав вік епічних поем, І повісті у віршах занепали; Поети в тому винні не зовсім (Хоча у багатьох вірш не зовсім гладкий), І публіка не права тим часом; Хто винен, хто правий — я вже не знаю, А сам віршів давно я не читаю — Не тому, щоб не любив віршів, А так: смішно ж втрачати для звучних строф Золотий час... в нашому столітті зрілом, Відомо вам, все зайняті ми справою.

Сонце горить щодня. Воно спалює Час. Всесвіт мчить по колу і крутиться навколо своєї осі. Час спалює роки та людей...

На годинник і хвилину час розбили обмежені люди, не здатні насолоджуватися ним цілком.

Не дозволяй собі зненавидіти чоловіка настільки, щоб повернути йому перстень із діамантом. (Я ніколи не відчувала до чоловіка такої ненависті, щоб повернути йому подаровані ним діаманти.)

Прощай, прощай, а розійтися немає сечі, так і стверджувати б повік:«На добраніч...»

— От би нам такий мелафон. Ми могли б тоді думки бабки з дідом читати. — Хоча я й так їх думки знаю, — сказав Вовці. — Імбіцили ми й пороти нас треба замість сніданку. Тоді день спокійно пройде. А ми розумнішими до кінця літа станемо. — Чому? — спитав Вовка. — Ну, тому що, бабця каже, що якщо нас пороти частіше, то мізки з дупи назад у голову повернуться. А так ми їх потихеньку висираємо.

Так... Напевно, час... Пора навести лад у голові, як іноді ми наводимо лад у улюбленому гаражі — перебираю—а—аєм коробочки з минулим, сміємося, сумуємо, сортуємо... — це викидаємо, це сусідці знадобиться, це поки збережемо — може самим пригодиться, чи мало що... Так і в голові... Так само — ніякої відмінності... розкладаємо все по поличках, думки про Бога — на першу, найчистішу і найкрасивішу полицю — нехай я користуюся ними не часто, але віддавати їх нікому не збираюся... Вони мені найдорожчі... Мм мм.... що у нас у цьому замшелому пакеті? Оооо... Думки про вічне... Для початку їх треба простягнути і провітрити — і на верхню полицю, але на чільне місце... Вами я часто користуюся... А це що за баули? Великі повітряні мішки? Аааа... це ж мрії! Акуратно укладаю їх на антресолі... Зараз не до вас... Взагалі, то мріяти не шкідливо... Але й здоровішим від цього не стаєш... Думки про хороше, ну куди вас подіти? Вас багато... Гаразд, сервант із прозорим склом саме по вас плаче... Нехай крізь шибки всі бачать, яка я хороша... А от і думки про погане... Ні, на загальний огляд я вас виставляти не стану... Але й викидати теж рука не піднімається... Надто вже солодко без вас, надто вже нудотно... Начебто все... Стоп! А це що за величезна купа чого? Звідки?... АААААА!!!!! Це ж думки про ТЕБЕ!!!! Що ж... Беру до руклопату.... Набираю більше повітря в прокурені легені... І.... ВИКИДАЮ, ВИКИДАЮ, ВИКИДАЮ.

Зморшки – це просто вказівка ​​на те місце, де часто буває посмішка. (Зморшки мають бути лише слідами минулих посмішок. Зморшки повинні лише позначати місця, де раніше були посмішки.)

У нас жінка завжди платить за чоловіка. Бо якщо навпаки, він думатиме, що тепер має на неї право.

Люди завжди породження свого століття. Ми стоїмо на фундаменті уявлень своєї епохи, що склалися.