час

Я любив у житті двічі - я маю на увазі, по-справжньому, - і обидва рази був переконаний, що все це навіки і скінчиться тільки з моєю смертю; і обидва рази це скінчилося, а я, як бачиш, не помер.

Я терпіти не можу дві речі. Чоловіки, коли вони плачуть. Я знаю, плакати їм іноді доводиться. Але цього не люблю. І ще не терплю, коли вони лають своїх дружин. А майже всі цим займаються.

За всіма цими сучасними, дуже страшними, на мою думку, і диявольськими явищами, як комп'ютер, відбувається забуття природи. Найкрасивіше, що нас оточує, і те, до чого звертається погляд і серце навіть найглухішої і сліпої людини — блакитність неба, пронизливе свіже повітря, блиск річки, краса дерев, ніжність квітів, — забувається за комп'ютерами. Люди зосереджуються на цих залозках, цієї цукерочності і втрачають справжній смак. Я вже не говорю, що при цьому вони втрачають ще й здоров'я.

Кохання: просте слово, легке, як серпанок, не ширше і не довше, ніж вістря голки. Так, саме вістря, лезо, бритва. Воно пронизує саму середину твого життя, твого світу, розтинаючи їх на дві частини: до і після. «До» і«після»... і«протягом» – мить не ширша і не довша, ніж вістря голки.

Слухай уважніше, коли я займуся цією справою, стану на їхнє місце, я нізащо не дозволю грати з собою в ці ігри. Не дозволю витрачати свій час на це — життя надто коротке. І я ненавиджу нечесність і боягузтво.

Ми всі – машини часу. Ось чому все своє життя я перебуваю під чарівністю людей похилого віку. Тому що я знаю: ось зараз натисну його потайну кнопку і опинимося 1900 року. Або на Громадянській війні... А у дитинстві я зустрічав ветеранів Громадянської війни!

Є така теорія: Всесвіт і час нескінченні, отже, будь-яка подія неминуча, навіть неможлива.

Дурні жінки намагаються вразити чоловіків, одягаючись ексцентрично. А чоловіків це лякає, вони не можуть терпіти ексцентричності. Їм подобається, коли озираються на їхніх жінок, бо вони гарні.

Вже дуже давно звичайний поцілунок не викликав у ній такого запаморочення, шаленого биття серця і слабкості в ногах, наче з них миттю зникли всі кістки. І вона точно знала, виною тому стало не вино.

Трагедія, відкрилося йому, - надбання старих часів, часів, коли ще існувало особисте, існувала любов і дружба, і люди в сім'ї стояли один за одного, не потребуючи цього доводів.