гумор

- Ти пахнеш ранковим сонцем, - замість побажання доброго ранку сказала я. - Як це? — з сонною усмішкою спитав він. - Приємно, - відповіла я. — Найприємніше. Для мене нічого немає приємнішого за ранкове сонце. І тебе.

Все це було б смішно, якби не було так ***тельно трагічно.

Єдине, що тут можна було зробити, це ляснутися на стареньку кушетку і заревіти. Саме так Делла і вчинила. Звідки напрошується філософський висновок, що життя складається зі сліз, зітхань та усмішок, причому зітхання переважають.

Жінки! жінки! хто їх зрозуміє? Їхні посмішки суперечать їхнім поглядам, їхні слова обіцяють і манять, а звук їхнього голосу відштовхує… То вони в хвилину осягають і вгадують найпотаємнішу нашу думку, то не розуміють найясніших натяків…

Рани гояться тихо, Рани гояться солодко. Залишається біль на серці І напівусмішкою складки.

Кожен високий гумор починається з того, що перестаєш сприймати всерйоз власну персону.

Це було б смішно, якби не було так серйозно.

Ти прекрасна. Бракує лише посмішки.

- Максі Грант, чим я можу вам допомогти? - Лейтенант Даллас, Департамент поліції Нью-Йорка. - Нью-Йорк? Ви засиділись на роботі, лейтенанте. — А ви завжди відповідаєте на дзвінки, міс Грант? - Буває, і до того ж частенько. Чим я можу допомогти Нью-Йорку? - Праці Ломбард. Посмішку, що скривила губи Максі, ніяк не можна було назвати дружньою. - Зробіть мені подарунок до Різдва. Скажіть, що ви з відділу вбивств, і що сука лежить на плиті в морзі. – Саме це я й збираюся сказати вам. - Серйозно? Ну тоді скликайте оркестр, я гратиму на геліконі.

— На мою думку, ти все ускладнюєш. Смішно, що іншим ми даємо поради, яких не слідуємо самі. - Хіба? Я так гадаю. А ще я боюся надто сильних почуттів. Точніше не сильних, а неконтрольованих.