мислення

- Інакше кажучи, він хоче мене вбити. - Так. Він присягнув честю. - Своєю честю? Ну, тоді мені нічого боятися.

Я дівчина глибоко порядна, яка має абонемент у ЗАГС.

— Лист від Тревіля, ми маємо зустріти в Бургундії ад'ютанта генерала Гордея і супроводити його до Парижа, він має вести з фронту. - Прямо зараз? — Та ні, ти подріми, а війна зачекає.

— Слухай, а жінок ми теж убиватимемо? — Ну, Бен Роджерсе, якби я був такий неук, я б більше мовчав. Вбивати жінок! З якого дива, якщо в книжках нічого подібного немає? Приводиш їх у печеру і звертаєшся з ними якнайввічливіше, а там вони в тебе помалу закохуються, і вже самі більше не хочуть додому.

- Я що, зовсім ідіот? - Ні, ти просто її дуже любиш. - Це одне і теж.

- Хочеш знати, як це бути мертвим? – прошепотів він. - Холодно, друже мій. Темно та холодно.

Прощаючись, ми потиснули один одному руки і, дивно, цей жест виявився більш ніжним і інтимним, ніж можливі обійми.

Вона була така добра до мене, а вона не створена бути доброю. Доброї ось так - щодня і нудно доброї.

Мене завжди засмучували люди, які мислять загальноприйнятими шаблонами, і це обмежує обрій їхніх життєвих принципів.

Весь флот стояв і стоятиме на силі командира. Їх бояться та поважають. Вони все знають, можуть. Ніколи не кажіть своїм матросам: Я не знаю! Ці слова гублять екіпаж. Тепер ви капітан, а капітан знає все на світі, і не важливо так це чи не так.