пам'ять

Ніхто не дивиться на сплячих людей, але в них бувають справжні улюблені особи; наяву ж обличчя в людини спотворюється пам'яттю, почуттям та злиднями.

Наша пам'ять – дуже дивна штука. Така величезна шафа з ящиками, забита чим попало. Зайві знання, марна інформація, маячні думки забивають цю шафу зверху до низу. А чогось дійсно важливого не розкопати, хоч трісну…

- Все було добре, поки ти не підкотив до неї яйця. - Правда? А мені ось пам'ятається, що вона послала нас обох кудись подалі.

Всі ми вбивці, все: ми вбиваємо власні життя, себе минулих, все, що має значення. Ми ховаємо їх під гаслами та виправданнями.

Подумайте: нам знадобилося три мільярди років, щоб розвинутись до нинішнього біологічного статку. Але лише останні кілька століть техніка досягла сучасного рівня. Маючи можливість озирнутися назад і уважно вивчити минуле в перспективі, як ви вважаєте, які фактори слід визнати вирішальними для нашого розвитку? Винахід двигуна внутрішнього згоряння, комп'ютера чи телевізора? Політ на Місяць? Чи найважливіше для вас — винахід безлічі способів знищувати те, що розвивалося три мільярди років, усвідомлення небезпеки подібних видів зброї, але небажання позбутися хоча б одного з них?

Спогади і погані передчуття гірші від будь-якої дійсності.

Дивовижно влаштована людська пам'ять. Адже ось, здається, і недавно все це було, а тим часом відновити події струнко і послідовно немає жодної можливості. Випали ланки із ланцюга! Дещо згадуєш, прямо так і загориться перед очима, а інше розкришилося, розсипалося, і тільки одна потерть і якийсь дощ у пам'яті.

Мені казали: бійся лиха, нагадували, що немає надії, але пам'ятаю я — тіло дорожче за їжу, а життя важливіше за одяг.

Я дивуюсь людям, які пам'ятають факти. Я запам'ятовую відчуття.

Все існує, доки хтось про це пам'ятає.