переживання

Почуття власної винятковості не заважає художнику, більше того, воно йому потрібне. І не тому, що він ставить себе вище за інших людей, а тому, що його роботи завжди будуть піддаватися сумнівам. З його боку. З боку глядачів. З боку мистецтва.

Жертва завжди сумнівається у супернику. Насправді вона сумнівається у собі, у своїх можливостях. Але цього не визнається. Навіть самому собі.

— Просто любити замало, треба ще бути сумісними. - Це як? - Потрібно любити те життя, яке доведеться вести з іншим, розділяти його бажання, прагнення, мати спільні цілі, спільні мрії. — Як можна це визначити заздалегідь? Так не буває! Не можна пізнати людину відразу. Щоб любити, потрібно набратися терпіння.

... він вже обвінчаний з Печаллю і, хоча ця дружина безплідна, він все ж таки віддає перевагу її Красі.

Зосередитися на чужому болю, щоб зректися свого.

– Сльози та біль не одне й те саме. - А як дізнатися, що людині боляче, якщо вона не плаче? – Коли найболючіше, сил плакати немає.

Влада в її чистому і чистому вигляді є здатність не замислюючись і не сумніваючись завдавати болю.

У 1929 я усвідомив, що геніальний, і досі не мав нагоди в цьому засумніватися. Навпаки, переконання моя міцніла; мушу, однак, зізнатися, що ніяких особливих захоплень із цього приводу я ніколи не відчував, хіба що легке задоволення. (Пізніше, в 1929 році, у мене з'явилося чітке усвідомлення своєї геніальності, і воно так зміцнилося в мені, що не викликає жодних так званих піднесених почуттів. І все ж таки повинен визнати, що ця віра в мені — одне з найприємніших постійних відчуттів). )

Візьми мене в свої обійми, в них - глибина, прийми мене в глибину, не хочеш зараз - нехай пізніше. Візьми мене, візьми мене — сплетіння дурниці та болю.

Найважче - самотність.