Книга / твір

Людину можна змусити робити все що завгодно, навіть зраджувати, вбивати і грабувати, але її ніколи не змусиш любити, якщо серце порожнє.

Є люди, які уявляють, ніби деякі сумніви і невизначеність надають більше принади любові, але я думаю інакше: чим простіше слова, тим швидше вони сягають серця.

А коли люди шукають справедливість? Тоді коли втрачають її або думають, що втратили. Або вирішують раптом, що вчорашня справедливість не годиться для сьогоднішнього дня, а завтра стане зовсім ворожою... І починають шукати, причому кожен шукає зі своїм ліхтарем, запевняючи, що тільки він і здатний висвітлити істину у темряві історичних помилок.

Можливо, це просто легенда, в яку необхідно вірити, щоб у людському житті з'явився хоч якийсь сенс.

Найбільше ненавидить убивати той, хто змушений це робити.

Люди прагнуть чогось, борються — кінець один: мітив потрапити до палацу, а потонув у стічній канаві.

Британці настільки цінують людське життя, що найгіршим із гріхів шанують самогубство – і за спробу накласти на себе руки карають смертною карою.

— Постарайся забути про погане, — порадила жінка. Я підморгнув: — Погане забувати не можна, поважна пані: як же дізнатися про добре, якщо не пам'ятаєш, як виглядає погане?

Деякі миті мають присмак вічності.

... хоч би замертво впасти, аби вдарити вдосталь!