Книга / твір

Дивно, наскільки короткозорим може зробити тебе невидимість.

Завтра буде зовсім інший день.

По всій ядерній енергетиці світу було завдано колосального інформаційного удару. Сама ЧАЕС в очах усього світу перетворилася на джерело смертельної небезпеки, дамоклів меч, занесений над Європою.

Іноді я думаю, що відчував Будда за секунду до того, як стати Буддою? Ісус – за секунду перед тим, як стати проповідником, Мухаммед – за секунду перед тим, як стати пророком? Як не дивно, мені набагато легше уявити почуття бога, ніж емоції того, хто ось-ось ним стане. Чи вони схожі на передчуття смерті?

Ти знаєш, люди здебільшого до свободи не прагнуть, а тільки думають, що прагнуть. Усе це ілюзія. Якщо їм дати справжню свободу, вони просто збожеволіють. Так і знай. Насправді люди вільними не хочуть.

- Я напудрив вуса, от і все! Інша розмова була б, якби я поголився! Голий кіт - це справді вже неподобство, тисячу разів згоден визнати це. ... І кіт від образи так роздувся, що здавалося ще секунда, і він лусне.

Дощовим сірим буденним днем, коли здоровий глузд підказує, що треба сидіти вдома, під захистом стін, якщо, звичайно, ти маєш таку можливість, печерна тіснота кімнати може подіяти гнітюче, якщо тобі нічим себе зайняти, а на душі неспокійно.

З долями все так само, як зі священними книгами: сенс їм надає читання. Закрита книга нема; вона заговорить, коли її відкриють. І мова, якою вона заговорить, буде мовою того, хто схилився над її сторінками: він передасть відтінки його надій, бажань, прагнень, настанов, пристрастей, сум'яття. Події як фрази в книзі, самі по собі вони не мають іншого сенсу, крім того, який їм надають.

І до смерті я любила до церкви ходити! Точно, бувало, я в рай увійду, і я не бачу нікого, і час не пам'ятаю, і не чую, коли служба скінчиться. Як все це в одну секунду було. Маменька казала, що всі, бувало, дивляться на мене, що зі мною робиться! А знаєш: у сонячний день з купола такий світлий стовп униз йде, і в цьому стовпі ходить дим, як хмари, і бачу я, бувало, ніби ангели в цьому стовпі літають і співають. А то, бувало, дівчина, вночі встану — у нас теж скрізь лампадки горіли — та десь у куточку і молюся до ранку. Або рано вранці в садокпіду, ще тільки сонечко піднімається, впаду на коліна, молюся і плачу, і сама не знаю, про що молюся і про що плачу; так мене й знайдуть. І про що я молилася тоді, чого просила – не знаю; нічого мені не треба, всього в мене було досить.

– Бачиш, яка складна. – З іншими завжди було простіше, ніж із тобою. – Чим простіше? – Я їх не любив.