Книга / твір

Постмодернізм перекладається як постсучасність — тобто це певною мірою вічний стиль.

Кохання — не торгаш, який прагне отримати відсотки з капіталу. А для фантазії достатньо кілька цвяхів, щоб розвісити на них свої покривала. І їй не важливо, які це цвяхи — золоті, залізні, навіть іржаві… Де їй судилося, там вона й заплутається. Будь-який кущ — терновий чи рожевий — перетворюється на диво з«Тисячі й однієї ночі», якщо накинути на нього покривало, зіткане з місячного світла та оброблене перламутром.

Герої мають вмирати. Якщо вони виживають, то стають нудними людьми у світі.

Чуєш? Виявляється, все дуже просто, якщо ставитись до життя просто.

Здатність справлятися з болем - найбільший дар нашого розуму.

— Терпіти не можу англійську манеру оглушливим пошепком говорити про людей гидоти.

Прийміть до уваги образи та несправедливості минулого — ну так, так було — і перестаньте дутися. Натомість краще зверніться до несправедливостей і протиріч сьогодення, впорайтеся з ними чи змиріться. Колективна жалість себе так само неплідна, як і індивідуальна.

Я люблю, я можу любити лише ту землю, яку я залишив, на якій залишилися бризки крові моєї, коли я, невдячний, пострілом у серце моє погасив моє життя. Але ніколи, ніколи не переставав я любити ту землю, і навіть тієї ночі, розлучаючись з нею, я, можливо, любив її болісніше, ніж будь-коли. Чи є мука на цій новій землі? На нашій землі ми істинно можемо любити лише з мукою і лише через муку! Ми інакше не вміємо любити і не знаємо іншого кохання. Я хочу муки, щоб любити. Я хочу, я жадаю цієї хвилини цілувати, обливаючись сльозами, лише одну ту землю, яку я залишив, і не хочу, не приймаю життя ні на який інший!

Всі недуги від смутку та безлюбства.

Сонячний ранок – це час тихої радості. Цей годинник — не для поспіху, не для суєти. Ранок – час неквапливих, глибоких, золотих думок.