Книга / твір

Найжахливіші будови — це ті, бюджет яких був надто великий для поставлених цілей.

Минуле мешкає і під снігом років. Воно як джерело, що вічно б'є під крижаним панцирем, джерело, де плескаються, звиваючись, незліченні мовчазні плавці, ваші спогади.

Тому що іноді треба думати не лише про свій порятунок! Іноді треба думати про загальне благо!

Він годинами грав на скрипці, знайшовши у ній собі притулок реальності. (…) «Це нічого не означає! Все одно найпізніше через місяць тут уже будуть союзники!» Ця незмінна відповідь на всі питання допомагала тоді батькові уникнути навколишньої дійсності в неземному світі музики, де йому було найкраще.

Минуле може вдарити — якщо ми цього хочемо. І ми можемо звикнути до болю, навіть полюбити його.

Що смерть? Адже справи людей не вимірюються лише межами їхнього земного життя.

Секрети створені не для того, щоб ділитися ними зі сторонніми.

... людина, яка не ділиться їжею зі своїм ближнім, сама не варта її.

Коли ми сильно прив'язуємося до речей і людей, то хіба не йде з ними якась частка нас, коли вони йдуть?

Стук серця, двох сердець, є вона і він, темно, пізня ніч, вони біжать і сміються, дощ промочив одяг і волосся, вони кудись ховаються, чути звуки поїздів, у них мокрі обличчя, погляди, раптом проскакує іскра, дотики, пристрасть, поцілунки, хвилина, мить, мокрі обличчя, мокре волосся, мокрі губи, переплетення доль, заплутані думки і ще більш плутані почуття. І світ, що пульсує життям.