Книга / твір

— А хто такі поліцейські? — спитала Селедечка. - Бандити! — роздратовано сказав Колосок. — Слово честі, бандити! По-справжньому, обов'язок поліцейських – захищати населення від грабіжників, насправді вони захищають лише багатіїв. А багатії-то і є справжнісінькі грабіжники. Тільки грабують вони нас, прикриваючись законами, які самі вигадують. А яка, скажіть, різниця, за законом мене пограбують чи не за законом? Та мені все одно!

У цьому світі обраних загальноприйняті правила, цінності та норми непридатні.

О, як огидна дійсність! Що вона проти мрії?

Я вам все розповів у день відплиття. Звинувачуйте у вбивстві мене, у чаклунстві. У недоумстві, якщо хочете; Але в викрутках сумнівних і в шахрайстві Я ніяк не винен, вибачте. Я того дня по-турецьки вам все пояснив, Повторив на фарсі, латиною; Але сказати по-англійськи, як видно, забув . Це мучить мене й досі.

Коли Дефо створював ідеальний образ пустельника — Робінзона Крузо, він все ж таки залишив йому надію на зустріч з людьми, і одна лише думка про можливість близької зустрічі підтримувала його і втішала. А мені від людей, коли вони наближалися до мене, доводилося ховатися під загрозою смерті. Щоб вижити, я мав залишатися один, зовсім один.

Той, хто сказав, що час лікує всі рани, збрехав. І вже точно він не народив дитину, яка потім померла. Він ніколи не натикався на його іграшки, розкидані по дому, ніби за хвилину дитина, весело сміючись, знову гратиме ними. Час допомагає лише навчитися перенести удар, а потім жити із цими ранами. Але все одно щоранку, варто розплющити очі, відчуваєш втрату. Від цього можна тікати, але неможливо втекти.

Кілометри — найкращі афродизіаки.

Багато людей на різних вікових рубежах мається від того, що не знає, як жити по-новому, хоча вже не може жити по-старому.

Іспит на сумісність було провалено.

Необов'язково падати у воду, щоб відчути, що тонеш, правда?