Антуан де Сент-Екзюпері

І коли ти втішишся (врешті-решт, завжди втішаєшся), ти будеш радий, що колись знав мене. Ти завжди будеш мені другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Іноді ти ось так відчиниш вікно, і тобі буде приємно... І твої друзі будуть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. А ти їм скажеш:«Так, так, я завжди сміюсь, дивлячись на зірки!» І вони подумають, що ти збожеволів. Ось який злий жарт я з тобою зіграю.

— Якось я за один день бачив захід сонця сорок тричі! І трохи згодом ти додав: — Знаєш... коли дуже сумно, добре подивитися, як заходить сонце... — Значить, того дня, коли ти бачив сорок три заходи сонця, тобі було дуже сумно? Але маленький принц не відповів.

Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти – це твої дії, і немає іншого тебе.

— Краще приходь завжди в ту саму годину, — попросив Лис. — Ось, наприклад, якщо ти приходитимеш о четвертій годині, я вже з третьої години відчую себе щасливим. І чим ближче до призначеної години, тим щасливіше. О четвертій годині я вже почну хвилюватися і тривожитися. Я дізнаюся про ціну щастя!

Кохання треба знайти себе. Я врятую того, хто полюбить існуюче, тому що таке кохання можна наситити.

...я прислухався до неї, навіть коли вона замовкла... Вона моя.

Ти загруз у вигадуванні по дрібницях і не здогадуєшся, що мить може вмістити в себе ціле життя.

Що серйозно, а що несерйозно, це Маленький принц розумів по—своєму, зовсім не так, як дорослі.

Там добре, де нас немає.

Треба довго жити, щоб стати людиною. Мережа уподобань і дружб сплітається повільно. Повільно вчишся. Повільно створюєш витвір. Занадто рання смерть рівносильна грабунку: щоб здійснити своє життєве покликання, треба жити довго.