Антуан де Сент-Екзюпері

Наші муки старі, як рід людський. Вони супроводжували прогрес людства. Суспільство розвивається, а люди намагаються осмислити сьогоднішню дійсність за допомогою застарілої мови. Ми завжди в полоні у мови та народжуваних ним образів, незалежно від того, годиться нам ця мова чи ні. Суперечливим поступово стає невідповідна мова, а зовсім не дійсність. Людина вивільняється лише тоді, коли вигадує нові поняття. Робота розуму, що дає поштовх прогресу, полягає аж ніяк не в тому, щоб уявити собі майбутнє: як можна передбачити протиріччя, які завтра виникнуть зненацька з наших нинішніх справ і, владно вимагаючи нових рішень, змінять хід історії? Майбутнє не піддається аналізу. Людина рухається вперед, вигадуючи мову розуміння сьогодення.

Річки, впадаючи в море, знаходять спокій.

Хто довго жив всепоглинаючою любов'ю, а потім її втратив, іноді втомлюється від своєї благородної самотності.

У світі достатньо суддів. А друг створений для того, щоб прийняти тебе.

Адже можна бути вірним обов'язку і все—таки лінивим.

Якщо я накажу своєму генералові обернутися морською чайкою, — казав король, — і якщо генерал не виконає наказу, то це буде не його вина, а моя!

Що серйозно, а що несерйозно, це Маленький принц розумів по—своєму, зовсім не так, як дорослі.

Там добре, де нас немає.

Треба довго жити, щоб стати людиною. Мережа уподобань і дружб сплітається повільно. Повільно вчишся. Повільно створюєш витвір. Занадто рання смерть рівносильна грабунку: щоб здійснити своє життєве покликання, треба жити довго.

Марнославні люди глухі до всього, крім похвал.