людина

Віра - це злочин перед лицем думки.

- Не сперечайтеся з Лілею. Ліля завжди має рацію. — Навіть якщо вона скаже, що шафа стоїть на стелі? - Звичайно. — Але ж шафа стоїть на підлозі! — Це на ваш погляд. А що сказав би ваш сусід знизу?

— Іди сюди і поясни моїм батькам, чому в них ніколи не буде онуків! - Звідки я знаю??! Може, в тебе мало сперматозоїдів? — Це ніяк не пов'язано з моїми сперматозоїдами! — Ти носиш ті сімейнички, які ми відправили тобі, Раджишику? - Так, матусю. — Тому що ти знаєш, що трапляється з твоїм пиріжком, коли ти носиш ці вузькі трусики... — Можемо ми перестати говорити про мої яєчка хоча б на хвилину!

Те, що на перший погляд не несе в собі цінності, завдяки збігу обставин, в результаті поступово набуває права на вічність. І що далі, то вагоміше.

Усі кажуть, що все буде добре. Але ніхто не каже, коли саме...

Отже, всі знання, які йому давали вчені з солідними дипломами та значними титулами, давали, немов безцінні скарби, були лише в'язницею. Він принижено дякував щоразу, коли йому трохи подовжували повідець, який так і залишався повідком. Ми можемо жити без повідка.

Анікєєва: — Ох, Павле Костянтиновичу, я глибоко поважаю вас, як вченого... але ваше моральне обличчя.... Смирновський: — Так-так, цікаво. Анікєєва: — Мені, як заступнику директора інституту, дзвонили із вагомої організації... В овочевому магазині шістдесят другому люди купували картоплю у пакетах — і що вони там знаходили? Син Милосердова: - Невже ананаси?

Дорога до смерті завалена ліками для життя.

Рулетка непередбаченої нагоди, яка вперто протягом довгих годин уникала фатального номера, окреслила ще одне коло. П'єр знайшов роботу.

- Ти ж розумієш, що це твоя єдина машина і якщо ти її знищиш - нову я тобі не куплю. - Па, розслабся. Я роздрукувала повну інструкцію з Інтернету. У неї дев'ять зірочок із десяти.