людина

Августина не підвела, навіть чекати її до ладу не довелося – якихось тридцять дев'ять хвилин… Букет залишився свіжим.

— Якось я вже забрав твої страждання! Можу зробити знову, але вирішувати тобі... — Послухай... Я знаю, ти думаєш, що забрав їх... але вони залишилися... Я й не пам'ятаю причин... я відчуваю порожнечу, самотність та стирання пам'яті нічого не змінить, не змінить того, що сталося.

— Хіба ти здатен таке провернути? - Вбити мене ти можеш, а от ображати не смій! Хто я по-твоєму?... Капітан Джек Горобець!

Звичайно, я визнаю багато заслуг за моїм знаменитим предком, але зізнаюся, що був би нещирим, якби вторив вашим захопленням. Це предок, якого менш за інших люблю за його захоплення західною культурою і зневажання всіх суто російських звичаїв. Не можна садити чуже відразу, без переробки. Можливо, цей час як перехідний період, і було необхідно, але мені воно несимпатично.

Віддавати - значить жити. Якщо припиниш віддавати, то ні для чого буде жити.

Гаразд, беру тебе. Тебе не візьму, ти страшний.

Ні, тепер гугеноти не так погано пахнуть. От якби їх не спалювати, сморід від них був би — затикай носа. Нині вранці їх у якусь купу на піску лежала, заввишки... як би сказати? Висотою з камін.

- Чого смієшся? - Та так. Ви сказали "старина"... Мене так батько називає. — Усі ми в чомусь батьки. - Це звісно. Тільки він із нами вже давно не живе. - Співчуваю. - Кому? Йому чи нам?

- У мене є хлопець. - Хлопець. Це добре. І що, він крутий? — Якщо чесно, він повний придурок...

Будь-яке місце на землі має свій час доби, коли воно виглядає чарівно.