мислення

Якщо у тебе великий живіт, тобі треба вважати себе інвалідом доти, доки ти не станеш худим.

Приймати рішення, ґрунтуючись на передбачуваній помилці, це помилка.

Знаєш, я не можу зрозуміти цього хлопця. Іноді це просто. Ти розумієш це за його краваткою або за книгами, які він читає чи не читає. І ти знаєш, знаєш, що це скінчиться. І ти просто залишаєш усе, як є і чекаєш. І нічого, можна жити. А з цим хлопцем...

Я був би радий спілкуванню навіть із небезпечним противником, аби не розмовляти самому із собою. Не тому, що співрозмовник - ніякий, а тому що прокручувати в голові одні й ті ж спостереження, що іноді обзаводяться (або ж втрачають їх) гіпотезами, які пояснюють все або зовсім нічого, - справа невдячна. Після години посиленої роботи мозок починає натужно рипіти і недобрим словом поминати свого настирливого господаря. Простіше кажучи: перенапружується.

Ти збільшуєш гучність музики, щоб заглушити шум, інші збільшують гучність, щоб заглушити тебе. Ти знову збільшуєш гучність. Усі купують стереосистеми якомога більше. Перегони звукових озброєнь. І ти не виграєш кількістю високих частот. Справа не як, справа в гучності. Справа не в музиці, справа у перемозі. Ти задаєш тон змаганню басовою лінією. Ти здригаєш вікна. Ти забуваєш про мелодію і вигукуєш слова. Ти зриваєшся на мат і смакуєш кожне слово. Ти домінуєш. Адже справа у владі.

Жінка дивиться на своє тіло з тривогою – так, ніби тіло – це її ненадійний союзник у битві за кохання.

- Добре. Гаразд. Але тільки ні слова, Дамблдоре! Це має лишитися між нами. Покляніться! Я не винесу... тим більше сина Поттера... Дайте мені слово! — Дати слово, Северусе, що я нікому ніколи не розповім про найкраще, що є у вас? - Дамблдор зітхнув, дивлячись у зле, змучене обличчя Снігга. — Ну, якщо ви наполягаєте...

Не виховавши себе, неможливо змінити країну.

Тільки дурні приступають до важливої ​​роботи з поганими інструментами.

Цукровий діабет вчить людину виживати, Хакане.