мислення

Така звичайна доля людей - не мати жодного істинного друга, якщо сам нікого не любиш.

- Серйозно!? У тебе довгі роки не було нормальної оргії! Я покинула місто на пару секунд, а ти одразу влаштував п'ятдесят відтінків зради! — Загалом тебе не було кілька місяців.

Брат для мене це все! Крім нього, у мене нікого немає. Я не можу без брата.

Обережніше з молитвами вони збуваються.

— Як же мене... ненавидять... ці люди... Я відчуваю, як бджоли жалять мене. — У нас немає ненависті до тебе... Ти не відчуваєш...? Ти можеш це відчути?

Час звільнити твій розум. Але я можу лише вказати двері. Ти сам маєш вийти на волю.

Іноді ти мусиш побігти, щоб побачити, хто побіжить за тобою. Іноді ти маєш говорити м'якше, щоб побачити, хто насправді прислухається до тебе. Іноді ти маєш зробити крок назад, щоб побачити, хто ще стоїть на твоєму боці. Іноді ти маєш робити неправильні рішення, щоб подивитися, хто з тобою, коли все руйнується.

Жити разом людям заважає їхня дурість, а не відмінності.

Тільки почни турбуватися, причин для занепокоєння не оберешся.

Жодних питань. Все ясно. Я її люблю.