мислення

Історія має звичку змінювати людей, які уявляють, що вони змінюють її.

Я був би радий спілкуванню навіть із небезпечним противником, аби не розмовляти самому із собою. Не тому, що співрозмовник - ніякий, а тому що прокручувати в голові одні й ті ж спостереження, що іноді обзаводяться (або ж втрачають їх) гіпотезами, які пояснюють все або зовсім нічого, - справа невдячна. Після години посиленої роботи мозок починає натужно рипіти і недобрим словом поминати свого настирливого господаря. Простіше кажучи: перенапружується.

Ти збільшуєш гучність музики, щоб заглушити шум, інші збільшують гучність, щоб заглушити тебе. Ти знову збільшуєш гучність. Усі купують стереосистеми якомога більше. Перегони звукових озброєнь. І ти не виграєш кількістю високих частот. Справа не як, справа в гучності. Справа не в музиці, справа у перемозі. Ти задаєш тон змаганню басовою лінією. Ти здригаєш вікна. Ти забуваєш про мелодію і вигукуєш слова. Ти зриваєшся на мат і смакуєш кожне слово. Ти домінуєш. Адже справа у владі.

Жінка дивиться на своє тіло з тривогою – так, ніби тіло – це її ненадійний союзник у битві за кохання.

Якби світ вибрав інший сценарій розвитку, давши, наприклад, усім видам одну й ту саму кількість мутацій, і якби собаки вміли говорити, вони все одно ніколи не принизилися б до того, щоб заговорити з людьми.

На дні моря красиво, але якщо перебувати там занадто довго, то втопишся.

- У чому ваша проблема? — Я кульгавий, а ваша?

Мовчання — гарна зброя.

Найвідчайдушніші сміливці — це, як правило, люди позбавлені уяви.

Коли мене запитують, чи створив Всесвіт Бог, я говорю, що це питання не має сенсу. До Великого вибуху часу не існувало, тому Бог не мав часу для її створення.