пам'ять

Пам'яті Марка Твена. Нехай, Правда, вся в твоїх руках, Як рушник мокрий, Шпуряти в обличчя не можна ніяк, Так пошкодуєш, охаючи! Щоб не шкодувати про те потім, Зумій її подати, (Щоб з душею чистою спати) Як подають... пальто!

Так і пам'ятай, що найважливіший час один: зараз, а найважливіший він тому, що в ньому одному ми владні над собою; а найпотрібніша людина той, з ким зараз зійшовся, бо ніхто не може знати, чи буде вона ще мати справу з якоюсь іншою людиною, а найважливіша справа — їй добро зробити, бо тільки для цього послана людина в життя.

... Переродитись і стати людиною без минулого – краще і бути не може.

Коли я її зустрів, вона навчалася в університеті. Вона була неймовірно красива. Її волосся, фігура, погляд - ніщо не могло залишити байдужим. Вона була настільки витончена, що іноді здавалося, ніби вона спустилася з небес. У нас все було бездоганно. Наче хтось написав сценарій наших стосунків, яким ми рухалися. Все було добре, як треба. Ми насолоджувалися кожною хвилиною та днем, проведеним разом. Так тривало п'ять років. А потім, вона, як будь-яка нормальна дівчина, почала думатипро те, що буде далі. Я всіляко намагався припинити ці розмови, тому що мене влаштовувало все те, що відбувалося саме на той момент. Але нажаль. Їй хотілося почуватися впевнено, хотілося серйозності, хотілося сім'ї. РОДИНИ. Чоловіки, ви розумієте, про що я говорю. Звичайно, мені було всього двадцять три роки, про яку сім'ю може йтися? Я злякався. Я пішов, відпустив її. Я закінчив усе, навіть не дозволивши цьому розпочатися. Наразі мені 33. Пройшло 10 років. За цей час у мене були різні стосунки, які ні до чого не привели. У мене є дитина, що вийшла в результаті десятиденної інтрижки… Я був одружений менше півроку… Зараз я чекаю на другу дитину. Але я не хочу житиіз цими жінками. Я… я не живу ними. Не люблю. Я живу минулим. Спогадами про те, що було тоді десять років тому. Живу нею... І знаєте що? Я повний ідіот. Я«просрав» своє щасливе життя. Тому ніколи не думайте: "а може"... Є тільки те, що є зараз. І люди, які поруч, просто мають бути. Просто ніколи не бійтеся.

Відсікти минуле життя важче, ніж клацнути пальцями; навіть чим клацнути пальцями неіснуючої руки.

... Будьте добрі, і нехай дитина Ваша зрозуміє, що Ви добрі (сам, без підказування), і нехай запам'ятає, що Ви були добрі, то повірте. Ви виконаєте перед ним ваш обов'язок на все його життя, тому що ви безпосередньо навчите його тому, що добро добре. І при цьому він все життя згадуватиме Ваш образ з великою повагою, а може, і з розчуленням. І якщо б Ви зробили багато і поганого, тобто, принаймні, легковажного, болючого і навіть смішного, то він безсумнівно вибачить Вам, чи рано, чи пізно, у спогаді про Вас усе Ваше погане заради хорошого, яке запам'ятає. Знайте також, що більше Ви для нього нічого і не можете зробити.

Місця, де довго жив, мають здатність пробуджувати в серці погоду з минулого. Ласкаві бризи, нудні штилі, жорстокі бурі забутих емоцій захльостують нас, варто повернутись туди, де з нами щось відбувалося.

…Людська пам'ять є вибірковою, і кожен з нас пам'ятає те, що хоче пам'ятати…

У філософії не може бути государя, крім істини… Ми повинні поставити пам'ятники із золота Кеплеру, Галілею, Декарту і на кожному написати:«Платон – друг, Арістотель – друг, але головний друг – істина».

— Лише одному артефакту таке під силу. Вам він відомий як жезл Мойсея. - Той самий? — Його використали проти єгиптян, наскільки я пам'ятаю. — Так, це було у всіх газетах. — Жезл начебто перетворював на кров річку, а не мужиків. — Зброя не використовувалася на повну силу. Думаю, Мойсея можна виключити із підозрюваних.