правда

— У цій машині дзеркала, як у пудрениці! — А що ти хотів, якщо вибрав машину розміром із косметичку?

– По-справжньому неординарні люди, – каже вона, – по-справжньому щасливі лише тоді, коли повністю присвячують себе своєму заняттю.

Одних лише слів недостатньо. Якщо це все, що в тебе є для мене, краще йди.

Смерть лякає не тому, що вона справді страшна. А лише тому, що ми не встигаємо звикнути до неї, не встигаємо добре розглянути її, зрозуміти, пробачити, полюбити…

Внизу хтось співає. То навіть не співає, а вигукує слова пісні. Всі ці люди, яким необхідно, щоб у них постійно кричав телевізор. Або радіо, або програвач. Все це люди, яких лякає тиша. Це мої сусіди. Звуко-голіки. Тиша-фоби.

Незнання гірше знання, проте їй було страшно дізнатися правду. Будь вона впевнена, що він все знає, ще куди не йшло. Вона не боялася б помилятися, якби поряд був хтось, хто б чітко бачив небезпеку.

Ти навчив мене головному ніколи не здаватися. Ніколи!

Фанатик — будь- яка людина, яка із запалом говорить про речі, які нам байдужі.

Добро ніколи не залишиться безкарним.

Що робити! Душа у мене зубожіла І геть вислизнула. Я щось комусь наобіцяла І всіх обдурила. Але я не навмисне, а так вже трапилося, І життя закінчується. Що робити! Душа від мене відлучилася Гуляти на волі. І де вона бродить? Кого зустріла? Чому здивувалась?.. А мені без неї не пригадати початку, Початок забувся.