страх

— Жах у тому, що я сама чудово розумію, що веду себе як ідіотка. Але це зовсім нічого не змінює! – Усі ми поводимося як ідіоти, – примирливо сказав я. – Просто деякі особливо обдаровані екземпляри це про себе знають, а решта – ні. Так що ласкаво просимо до лав інтелектуальної еліти.

Незнання – корінь безумства, самотності, підозр, страху.

А смерть не така безглузда, як життя, тому що немає нічого безглуздішого комка, що роздирається жахом, який, як язичок вогню, що гасне, тремтить під ребрами.

Не підходь, гидка! Я жахливо небезпечний! У мене чорні мереживні труси по карате! Бійся мене! Мій дідусь плювався отрутою! Моя бабуся була психопаткою! У мене ноги по вуха у крові!

Туристи – це найжахливіша порода людей. Іноді виникає невиразна підозра, що будь—який народ за межі країни намагається відправити найнеприємніших своїх представників – найгучніших, найневихованіших, найбезглуздіших. Але, певно, все простіше. Напевно, в голові у кожної людини спрацьовує секретний перемикач«робота—відпочинок» і відключає вісімдесят відсотків мізків.

— Ми не можемо захистити молодь від бід. Біль має прийти і прийде. — І що мені стояти і байдуже дивитися? — Ні. Передбачається, що ти повинен навчити його не боятися життя.

Все залежить від ставлення до ситуації ; хтось скаже, що йому взагалі не щастить, все руйнується і поставить на собі хрест, а інший зрозуміє, що, значить, не туди йде, що є інші дороги і треба насолоджуватися тим, що є, пробувати, не боятися, так, нудьгувати іноді, але вранці прокинутися і крокувати далі...

— Я не розумію, що Тед знайшов у цій жахливій жінці. Ну, тобто так, вона має буфер, але… Хоча знаєте, цього достатньо.

Коли рано—вранці Гем, гуляючи вулицями, вдивлялася в обличчя зустрічних, вона незмінно виявляла саме цю, одну—єдину рису — байдужість, лише зрідка оживлену страхом запізнитися або тьмяним відблиском гарного настрою.

Існує лише одна форма інфекції, яка поширюється швидше за вірус. І це — страх. (Лише одна епідемія поширюється швидше за вірус, — подумала вона. — Це страх.)