свобода

Чим старше я стаю, тим більше схиляюся до думки, що зло — це зло, незалежно від діагнозу лиходія. Всі ми тією чи іншою мірою схильні до злочину, і схильність ця з нас провини не знімає. Адже ми, сили небесні, всі до одного хворі і страждаємо порушеннями особистості. І саме наші вчинки визначають, наскільки ми хворі. Ось кажуть:«рівноправність», але це нісенітниця.

На світі немає нічого нещадного за кохання ; втратиш свободу почуттів — втратиш і того, кому приносиш їх у жертву. Зрікаючись від себе, разом потрапляєш у залежність. Усі ніжні, лагідні бажання – обман та пастка. Необхідно завжди бути напоготові, іншого не дано.

– На мою думку, існування Бога чи богів очевидне і неминуче. Вірити в Бога так само легко і природно, як вірити в яблуко, не більше і не менше. Тільки одна річ стоїть на шляху до цієї віри. — Яка ж? – Принцип Бізнесу, який фундаментальніший, ніж закон всесвітнього тяжіння. Де б ви не опинилися в Галактиці, всюди ви знайдете бізнес: харчовий та будівельний, військовий та мирний, урядовий і, звісно, ​​Божественний, який називається релігією. І це найнебезпечніша лінія поведінки. Я можу цілий рік розповідати вам про порочні та брудні ідеї, якими торгує релігія, але ви напевно чули про них і раніше. Але я зараз маю на увазі одну рису, яка є основою всіх молитов і яка здається мені особливо неприємною. – Яку ж? – Найглибше, фундаментальне лицемірство, яке лежить в основі релігії. Судіть самі: жодна істота не може молитися, якщо вона не має свободи волі. Проте вільна воля вільна. І, будучи вільною, вона некерована та непередбачувана. Воістину Божественний дар. Необов'язковість уможливлює стан свободи. Існування у стані свободи – цікава штука, причому таким воно і замислювалося. А що пропонують релігії? Вони кажуть:«Чудово, ви маєте свободу волі, щоб стати рабами Бога і нашими». Яка безсоромність! Бог, який і муху не скривдить, зображується таким собі верховним рабовласником! Та почувши це, кожна істота з душею має збунтуватися. Богові треба служити з власної волі або не служити йому взагалі. Тільки таким шляхом ти зберігаєш вірність собі та дару свободи волі, Богом даному.

Свобода. Слово колись настільки самоочевидне, що й на думку не спадало задуматися над його змістом. Щось сприймається як даність. Те, що починаєш цінувати лише після того, як втратиш.

Раптом їй стало шкода його, так шкода, що вона майже забула і про своє горе, і про страх, народжений його словами. Вперше в житті їй було шкода когось, до кого вона не відчувала зневаги, тому що вперше в житті наблизилася до справжнього розуміння іншої людини. А вона могла зрозуміти його наполегливе бажання захистити себе — таке схоже на її власну, його незламну гордість, що не дозволяє зізнатися в коханні з остраху бути відкинутим.

Наші муки старі, як рід людський. Вони супроводжували прогрес людства. Суспільство розвивається, а люди намагаються осмислити сьогоднішню дійсність за допомогою застарілої мови. Ми завжди в полоні у мови та народжуваних ним образів, незалежно від того, годиться нам ця мова чи ні. Суперечливим поступово стає невідповідна мова, а зовсім не дійсність. Людина вивільняється лише тоді, коли вигадує нові поняття. Робота розуму, що дає поштовх прогресу, полягає аж ніяк не в тому, щоб уявити собі майбутнє: як можна передбачити протиріччя, які завтра виникнуть зненацька з наших нинішніх справ і, владно вимагаючи нових рішень, змінять хід історії? Майбутнє не піддається аналізу. Людина рухається вперед, вигадуючи мову розуміння сьогодення.

Любовні розваги вона готувала зі смаком — і дозволяла собі їх нечасто раз на місяць. Є краса в тому, щоб дати тілесному голоду накопичитися. Пестити любовну стомленість чи не приємніше, ніж вдаватися до пристрастей. Поступово наливаєшся зсередини сиропом, наповнюєшся сяйвом та ароматом. І коли починає здаватися, що ось—ось луснеш від млості, саме час вирушати на полювання.

— Тату, ніхто нікому нічого не винен. — Правильно. Кожен себе від обов'язку перед іншими звільнив. Кожен сам визначає собі свій обов'язок, його природу і міру. — Ну і відмінно. Тепер свобода, тато. Немає більше рабства обов'язку. – Та не рабство це було, а нитки спільності. Тільки носити їх було так само важко, як зимовий одяг улітку. Звільнивши себе від обов'язку перед іншими, людина опинився без підтримки інших членів соціуму. Він виявився нікому не потрібен. Ось вона, справжня природа принципу«ніхто нікому нічого не винен» – влада самотності. Ніхто… нікому… не—ін—те—ре—сен! Не потрібен!

Шлюб — це смерть і нове народження. Смерть двох незалежних«я» та народження нової істоти –«ми».

Добрий вечір, Лондон. По—перше, вибачте за вторгнення на телевізійний канал. Я, серед багатьох з вас, розумію, як зручна повсякденна рутина, як безпечно добре знайома одноманітність, як покійна повторюваність. Я насолоджуюся цим, як будь—яка людина. Але певні події минулого, зазвичай пов'язані з чиєюсь смертю або завершенням жорстокої, кровопролитної боротьби, залишаються в пам'яті людей, і ті відзначають їх святами, і я подумав, що ми можемо відзначити 5 листопада — дату, нині, на жаль, забуту. Давайте відвернемося від повсякденного життя і трохи поговоримо. Знайдуться, звичайно, ті, хто не бажає нашого спілкування. Я вважаю, що зараз вже віддаються накази по телефону, і люди зі зброєю незабаром вирушать виконувати їх. А істина проста — з нашою країною твориться щось негаразд, щось жахливе. Жорстокість та несправедливість, нетерпимість та пригнічення. У країні, де колись була свобода інакомислення, де людина могла говорити те, що думає, тепер панує цензура і тотальний нагляд, що примушують до підпорядкування і нав'язують неопір. Як це сталося? З чиєї вини? Безумовно, одні причетні до цього більше, ніж інші, і з них свого часу запитає, але все ж таки, визнаємо правду — якщо ви хочете побачити винуватця, досить просто подивитися в дзеркало. Я розумію, чому ви так вчинили, я знаю, вам було страшно. Хто б не злякався війни, терору, хвороб. Тисячі лих ніби змовилися збити вас зі справжнього шляху і позбавити здорового глузду, страх здолав вас, і в паніці ви кинулися до нинішнього верховного канцлера Адама Сатлера. Він обіцяв вам порядок, обіцяв мир і натомість зажадав лише вашої мовчазної, покірної згоди. Вчора ввечері я перервав мовчання, вчора я знищив Олд Бейлі, щоб нагадати нашій країні про те, що вона забула. Більше чотирьохсот років тому справжній громадянин намірився назавжди сфотографувати 5—го листопада в нашій пам'яті. Він сподівався напам'ятати світу, що чесність, справедливість і свобода — це не просто слова. Це життєві принципи. Отже, якщо ви нічого не помічаєте, якщо злочини нинішньої влади для вас неочевидні, можете проігнорувати дату 5 листопада, але якщо ви бачите те, що бачу я, відчуваєте те, що відчуваю я, якщо вам дорого те, що дорого мені, тоді я пропоную приєднатися до мене. Рівно через рік, біля входу до парламенту, і тоді всі разомми влаштуємо таке 5 листопада, яке вже ніколи не забудеться.