вічність

Місячне світло виявляє нашу справжню сутність. Ми не живі, а отже, не можемо померти, але ми й не мертві. Вічна агонія - я страждаю від спраги і не можу її вгамувати. Вмираю з голоду і не можу померти. Я не відчуваю нічого – ні вітру, ні бризок морської води в обличчя, ні сонця, ні тепла жіночого тіла.

Вічно на межі падіння, але мужності, щоб справді впасти, не вистачає.

Безсмертний будь-хто, хто не доробив своєї справи.

Чому вогонь повний для нас такої невимовної принади? Що тягне до нього старого і малого? Вогонь - це вічний рух. Те, що людина завжди прагнула знайти, але так і не знайшла. Або майже вічне. Якщо йому не перешкоджати, він би горів, не згасаючи протягом усього нашого життя. І все-таки що таке вогонь? Таємниця. Загадка! Вчені щось лепікають про тертя та молекули, але, по суті, вони нічого не знають. Головна краса вогню в тому, що він знищує відповідальність та наслідки. Якщо проблема стала надто обтяжливою — до печі її.

Де ще міг відчути себе вільним мешканець цієї вічно невільної країни? Лише у дорозі, де ні пана, ні начальника, ні сім'ї.

Кому багато дано, тому вічно не вистачає.

Вічні пошуки щастя – найпростіший шлях до розчарування.

У житті кожного буває момент, коли потрібно запитати себе: "На що я готовий, щоб отримати бажане?" Чим ми готові ризикнути, пожертвувати, що винести? Адже одна справа жадати чогось, але зовсім інша знайти в собі сили цього досягти.

... Але найсильніше, найнищівніше — Біла Безмовність у його безпристрасності. Ніщо не ворухнеться, небо яскраве, як відполірована мідь, найменший шепіт здається святотатством, і людина лякається власного голосу. Єдина частка живого, що пересувається по примарній пустелі мертвого світу, він страшиться своєї зухвалості, гостро усвідомлюючи, що він лише черв'як. Самі собою виникають дивні думки, таємниця всесвіту шукає свого вираження. І на людину знаходить страх перед смертю, перед«богом», перед усім світом, а разом зі страхом – надія на воскресіння та життя та туга за безсмертям – марне прагнення полоненої матерії; ось тоді людина залишається наодинці з«богом».

Любов творить із людиною чудеса. Її жаркий дотик миттєво розтоплює сніг, що злежався, і навіть вічна мерзлота виявляється під загрозою, якщо любов терпляча і вірна. Але любити дітей – це одна сторона медалі. Інша – навчити дитину любити інших. Вчительку, у якої сьогодні болить голова та поганий настрій. Однокласника, який«дістав» плоскими жарти. І навіть мати, ту саму, що не знає рецепта млинців. Приймати кохання — радість. Любити інших - праця.