людина

Єдине, про що я жалкую, що мені не вистачить часу прочитати всі книги, які хочеться прочитати. Але коли я дивлюся на хмари, що пливуть, або роблю дурниці — які дурницями зовсім не вважаю, — я не втрачаю час, тому що бачу, як воно минає. Головне — відчувати його не як стрілу, що летить, але як вічний подарунок.

Ні, не сьогодні дано мені дізнатися про свою смерть ; не сьогодні і ні в який інший день. Я помру для інших, але сама не побачу, як умираю.

... навесні кожен стає красенем, якщо поспішає на зустріч зі своєю мрією.

Я дуже люблю життя у всіх його проявах – за умови, що ці самі прояви відрізняються деякою різноманітністю.

Сумна врахувати того, кому не відомий чудовий і тонкий букет життя на Тортузі. Кмітаєш? Якби всі міста були подібні до цього, чоловіки б у ласці тонули.

Небезпека полягає в тому, що часом ми обожнюємо біль, даємо їй ім'я людини, думаємо про неї безперервно.

Веселощі - це не те, про що думаєш, коли створюєш баланс у всесвіті. Але це… викликає у мене посмішку. (Коли вибудовуєш баланс у всесвіті – не до веселощів. Але це – вагомий привід для посмішки.)

Це не для слабких, знаєш, вечеряти на самоті. Для цього треба бути сильною натурою. Штука в тому, щоб здаватися загадковою. Начебто ти сама зробила такий вибір. Життя вчить таких речей.

Я думаю, у кожного або в кожної є щось подібне до гнойової лопати, якою в моменти стресів і неприємностей ви починаєте копатися в собі, у своїх думках і почуттях. Позбудьтеся її. Спаліть її. Інакше вирита вами яма досягне глибин підсвідомості, і тоді ночами з неї виходитимуть мерці.

— Емільєне, я щойно врятував тобі життя! - Врятував. Я зробив би для тебе те саме. — Тоді я б помер під колесами поліцейської машини...