мислення

— Як же мене... ненавидять... ці люди... Я відчуваю, як бджоли жалять мене. — У нас немає ненависті до тебе... Ти не відчуваєш...? Ти можеш це відчути?

Час звільнити твій розум. Але я можу лише вказати двері. Ти сам маєш вийти на волю.

Іноді ти мусиш побігти, щоб побачити, хто побіжить за тобою. Іноді ти маєш говорити м'якше, щоб побачити, хто насправді прислухається до тебе. Іноді ти маєш зробити крок назад, щоб побачити, хто ще стоїть на твоєму боці. Іноді ти маєш робити неправильні рішення, щоб подивитися, хто з тобою, коли все руйнується.

Жити разом людям заважає їхня дурість, а не відмінності.

Тільки почни турбуватися, причин для занепокоєння не оберешся.

Жодних питань. Все ясно. Я її люблю.

Я не роздивився тебе, коли ти була поряд. Тепер, коли тебе нема, я бачу тебе всюди.

- Тепер іди застібай. — Ну ось... — На всі пряжки. — Вони близько... — Бантик не треба.

- Насте, а чому в тебе такі брудні ноги? - Запитала Ніна. - Так я ж скрізь ходжу. – А руки чомусь брудні? – Але ж я все чіпаю. – Так. А шия чомусь брудна? - Ну, я перекидаюся іноді.

Якщо хочеш, щоб люди нічого не помітили, то не треба обережно.