сум

Він глянув на неї, і серйозна дивина виразу її обличчя вразила його. Обличчя її говорило:«Навіщо питати? Навіщо сумніватися, чого не можна не знати? Навіщо говорити, коли не можна словами висловити те, що відчуваєш?»

Страшна, небезпечна сила, яка прокидається в людині в моменти божевільного, шаленого болю: помста. Це коли голова кругом, і серце ниє. Коли хочеться позбутися всього світу, і не думаєш, ніби ця ідея смішна і безглузда. Залишки розуму випаровуються, наче його ніколи не було. Думки крутяться, вибухають шаленим феєрверком. Руки горять, тіло горить, горить біль. У голові план страшної помсти, а в очах крик про допомогу та жах самотності

Після від'їзду з Покіпсі я навчилася лише самотності. Поряд з тобою я потроху з ним розлучаюся. Це таке щастя!

Мороз палить. Ніщо не обпалює так, як холод. Але лише спочатку. А потім він проникає всередину тіла, наповнює тебе, поки в людини не залишається сил чинити опір. Легше просто сісти та заснути. Кажуть, що, замерзаючи, перед кінцем не відчуваєш жодного болю. Просто слабшаєш і тихенько засинаєш, все ніби блякне, а потім ніби провалюєшся в море теплого молока, у мир і спокій.

Самотність - це спокій.

Він сів на пароплав рано, шукаючи в ньому (тепер це було вже ясно) порятунку від міста, де його лякали зустрічі з людьми, які заговорюватимуть з ним про те, що сталося. Він думав, що на пароплаві зможе дійти якоїсь угоди зі своїм горем, ще не знаючи, що горю ніякі угоди не допоможуть. Вилікувати його може лише смерть, а все інше лише притупляє та знеболює. Кажуть, ніби виліковує його і час. Але якщо виліковування приносить тобі щось інше, ніж твоя смерть, тоді горе твоє, швидше за все, не справжнє.

Крик болю досяг небес, але зірки та півмісяць залишилися байдужими до людських страждань.

Все лихо інтелектуалів і письменників у тому, що вони нічого не відчувають, крім власного комфорту або власного болю. Що загалом нормально, але сумно.

Нас мало. Ми роз'єднані та самотні. Ми маємо об'єднатися грунті російської культури.

Ти сумніваєшся, отже, ти готовий.