сум

Ти, звичайно, людина хороша. Душив мене з виразом щирого смутку на обличчі.

Людина звикає до того, що вона самотня, але поруште цю самотність хоча б на день, і вам доведеться звикати до неї знову.

— Ти багато випив? — Ні каплі. Нічого я не пив, крім кави та смутку.

Я прокидалась у смутку, засинала у смутку і хотіла перебувати у смутку. Такий був період.

Занурившись у цинізм, ти вже не зможеш його позбутися, у тебе не залишається ніяких ідеалів, тобі начхати на все, крім болю.

Ви почуваєтеся втрачено? Не сумуйте. Адже нічого не зникає, не може зникнути. Зів'яле тіло і душа, що охолола, ніби тліють вугілля колишніх вогнищ, в належний термін спалахнуть.

Я й не підозрювала, що в мене сумний вигляд. Я думаю, це тому, що я одна, все одна, з усім моїм добром, з усім моїм злом. Нема кому простягнути руку. Хто підходить до мене, того не треба; а кого б хотіла... той іде повз.

— Тільки самотність і береже мене. — Ні. Людей бережуть друзі.

– Про тебе складуть тисячі пісень. — Сумних? — Вони найкращі.

... Дочитавши книгу, я відчуваю гіркоту втрати, я за всіма ними сумую.