людина

Не людина, а двоноге безсилля.

Світ, в якому ми живемо, - місце для випробування і тимчасова обитель, і він наповнений стражданнями та бідами, горем та болем. Однак це не означає, що ми повинні ходити з виглядом страждальців та мучеників, лити сльози та ніколи не посміхатися. Похмурість і непривітність - не гідність.

Найбільший гріх стосовно ближнього – не ненависть, а байдужість; ось істинно вершина нелюдяності.

Легко любити когось, до кого не дотягнутися, адже нічим не ризикуєш.

У тому, хто скаржиться, навіть маючи нагоду, спочатку є щось жалюгідне.

Іноді планувати не потрібно.

... На худобу вони мене не перетворили, як не намагалися.

Це заради тебе я роблю речі, які я ненавиджу. Ось що означає любити.

Ми були класною парою: вона вірила в мене, а я вірив, що заслуговую на це.

- Вони відпускають вогні в небо. Ти можеш у це повірити? Японські вогні як символ прощання з минулим. Ну, термінове повідомлення – ми не японці. Ти знаєш, хто вони? Діти. Начебто, запалюючи свічки, можна все виправити, або навіть промовивши молитву, або вдаючи, що Олена закінчить не так, як решта — вампіром-вбивцею. Глупість, марення. Нестерпні, маленькі діти. Я знаю, що ти скажеш:«Так вони почуваються краще, Деймон». І що? Як довго це триватиме? Хвилину? День? Що це змінить? Тому що, зрештою, коли ми втрачаємо когось, кожна свічка, кожна молитване змінить той факт, що єдине, що в тебе залишилося, - це дірка в твоєму житті на тому місці, де раніше був той, хто тобі небайдужий. І камінь. З вирізаною на ньому датою народження, яка, я певен, ще й неправильна. Ну що ж, дякую, друже. Спасибі, що кинув мене тут як нянька. Тому що я мав піти ще давно. Дівчина мені не дісталася, пам'ятаєш? Я просто застряг тут, лаючись зі своїм братом і придивляючись за дітьми. Ти мій боржник. — Я теж сумую за тобою, друже.