Чорний обеліск (Der schwarze Obelisk)

людина багато чого робить, не знаючи чому і навіщо...

я вирізую повідомлення про смерть пекаря Нібура. Його там змальовано як доброго, люблячого чоловіка й батька, що завжди щиро піклувався про свою сім’ю.

— В чім суть життя?
— В тім, щоб спати, їсти й любити жінок.

гроші — ілюзія; кожен це знає, але багато хто все ще не може у це повірити.

людина, власне, не тільки вічно бреше, а й вічно вірить; вона вірить у Добро, красу й довершеність, навіть якщо їх зовсім немає, або є лише натяк на них — і це ще одна Причина того, що читання оголошень втішає мене і робить оптимістом.

Наша хиба в тому, що ми ні по-справжньому дурні, ні по-справжньому розумні. Десь посередині, як мавпи між гілками. Це нас стомлює і часом засмучує. Кожен повинен знати, до якої категорії він належить.

Кохання — справа почуття, а не моралі. А почуття не знає зради. Воно росте, зникає або міняється — де ж тут зрада? почуття — не угода.

Кожна жінка бреше. А коли не бреше, то чого вона варта?

Це була смерть. І ця сама смерть дивилась інколи на мене із згаслих очей божевільних, жива смерть, ще незбагненніша й загадковіша, як та — тиха.

Дивно, однак якби родичі багатьох покійників піклувалися про них за Життя хоч на половину так, як піклуються тоді, коли це вже ні до чого, ті радо відмовилися б від найдорожчого склепу — але така вже людська вдача: ми цінуємо по-справжньому тільки те, чого не маємо.